Почнімо з арифметики, що стоїть за тією бейсболкою. У травні, щоб винести законопроєкт про Україну на голосування, знадобилося 218 підписів. Щоб повернути вже ухвалений закон до Конгресу, президентові досить одного підпису. Щоб це вето подолати, потрібні дві третини в обох палатах - за повного складу це 290 голосів у Палаті представників і 67 у Сенаті. У демократів у нижній палаті їх не буде. Тому кожне рішення щодо України, яке Білий дім захоче зупинити, потребуватиме десятків республіканських голосів.
У Сенаті є ще одне сито. Більшість звичайних законопроєктів потребує 60 голосів, щоб пройти процедурне блокування, перш ніж хтось узагалі голосуватиме по суті. Для окремих процедур є винятки, і саме у винятках зазвичай робиться справжня робота.
Є ще одна плутанина, і вона важить більше за будь-яку промову. «Конгрес виділить гроші» звучить як одне рішення, а їх щонайменше два. Комітети у закордонних справах і збройних силах дають дозвіл: програма може існувати, у неї такі цілі й такі межі. А скільки реальних грошей вона отримає і на який рік, вирішує інший комітет - з асигнувань. Тож цілком можливо мати схвалену програму і порожній рядок у бюджеті.
Саме тому у Вашингтоні рідко ставлять усе на окремий закон про Україну. Потрібні положення вбудовують у закони, без яких держава не може працювати: щорічний закон про оборонну політику, закони про фінансування уряду. Це не гарантує ні ухвалення, ні виконання. Але робить вето дорожчим. Ветувати допомогу Україні політично не складно. Ветувати закон, від якого залежить уся оборона США, - зовсім інша річ.
І голосування можна виграти, а виконання програти. Конгрес виділяє гроші й визначає рамки, а конкретні контракти, строки і склад пакетів у цих рамках формує адміністрація.
Цієї осені це було добре видно. За даними Reuters, залишок пакета USAI на 400 мільйонів доларів адміністрація закріпила наприкінці вересня - а ракети Patriot, яких просив Київ, до пакета так і не потрапили.