Скажу обережно, бо люблю здоровий глузд, замість гасел. Нам приємно читати в пабліках про «крах економіки Росії». Але ворога недооцінювати- небезпечно. Так, у них шалені ставки, інфляція й брак людей. Але вони не в режимі виживання. І саме тому розслаблятися нам не можна: у цьому світі виграє не той, кого жаліють, а той, хто тримає удар і рахує наперед. А Україна поки залишається головним заручником чужої гри- живе переважно на зовнішній допомозі.
О, а як как музичний кастинг Макрона? Бачили? Це было смішно прям до сліз) Хто не бачив. Уявіть саміт. Світові лідери, корпорації, все таке… Виходить Трамп -а на фоні грає Том Петті, «Love is a Long Road» («Любов- це довга дорога»). Натяк тонший нікуди: «Дональде, з тобою важко, але спробуймо ще раз, це довгий шлях». Трамп, певно, думав, як цей «довгий шлях» скоротити до однієї конкретної угоди. Далі Мелоні- під «Felicità» («Щастя»). Італійське щастя- це коли ти однією бровою ставиш на місце весь чоловічий склад саміту, включно з Трампом і Макроном. (До речі, бачили, як Мелоні «прилетіло» потім? Бо чоловіки не прощають жіночої сили?)
Канцлер Німеччини Мерц заходить під «Lieblingsmensch» («Улюблена людина»). Французи натякають: «Фрідріху, тепер ти наш улюбленець у Берліні, забудь образи, плати по європейських рахунках». Прем'єру Японії- «Arigato» («Дякую»): дякуємо, що приїхали з іншого кінця світу, везіть технології. Канадцю Карні- Селін Діон, «Я піду, куди підеш ти»: куди Трамп, туди й Канада. Британцю Стармеру- тема Бонда «І цілого світу замало»: після Брекзиту амбіцій на цілий світ, а ресурсів ледь на острів. А фон дер Ляєн- рок-версія «Оди до радості», щоб збадьорити сонну європейську бюрократію.
А під фото нашого Президента поставили глибоку, трагічну «Мелодію» Мирослава Скорика. Красиво? Безмежно. До сліз? Так. І ось у чому весь фокус і вся гіркота. Поки всі кружляли в дипломатичному танго- хто під рок, хто під попсу, і ділили ринки, нам дали роль «духовного центру». Поплескали по плечу: «Ви неймовірні, нація героїв, ваша музика прекрасна!» А потім вимкнули мікрофони, сіли за стіл і американські гроші пішли на Близький Схід (Пентагон уже попросив у Конгресу 80 мільярдів лише на операцію в Ірані), а заводи нової економіки будують де завгодно- у Франції, Німеччині, Польщі, тільки не в нас. Це як у тому анекдоті: усім роздали по мішку контрактів, а нам- грамоту за найкращий костюм і гарну поведінку.
Музику я обожнюю. Але коли на кону виживання нації, я б воліла, щоб нас зустрічали хоч суворим маршем, але з підписаним контрактом на п'ять заводів-роботів у Львові. Досить бути найпоетичнішою жертвою на чужому святі. Час грати у вищій лізі, де замість нот рахують лише цифри на банківських рахунках.
Як я бачу, захід вже смертельно втомився від гри в «цінності» й перейшов на мову грошей
Ви всі вже і без мене добре розумієте та бачите, що війна перетворилася на чисту математику. Трамп пішов на угоду з Іраном не від добра- Тегеран узяв світову економіку за горло, перекривши Ормузьку протоку. Наземна операція США підняла б нафту до $250 за барель: світова рецесія, обвал американського боргу, голод у бідних країнах. Трамп зробив як бізнесмен: зафіксував збитки й вийшов.
А Європу просто поставили перед фактом. Генсек НАТО Рютте відкрито каже: на альянс чекає найбільша трансформація в історії- «НАТО 3.0», вивід частини військ США з Європи й передача відповідальності європейцям. Це не слова: Пентагон уже вивів 5 000 військових з Німеччини й скасував перекидання цілої бронетанкової бригади до Польщі.
Сімдесят років безпека Європи трималася на американській парасольці. Тепер її складають. І вперше за покоління Європа має навчитися захищати себе сама. Не солодко буде )) А хто в Європі вміє захищатися по-справжньому? Не на навчаннях. Хто чотири роки збиває рої «Шахедів», тримає фронт, перехоплює балістику? Одна країна. Яка? Правильно- наша! Це начебто заїжджена до дірок фраза але факт.
Тож на Європу чекає найбільша трансформація в її історії, і в ній Україна не прохач. Україна- носій уміння, якого в Європи немає. Питання …зрозуміємо ми це першими чи нам потім продадуть наш же досвід назад, в три рази дорожче.
I для мене особисто є дві цифри, які пояснюють наше місце у світі: Перша, як я вже писала вище, 80 мільярдів доларів Пентагон попросив лише на операцію в Ірані -за кілька тижнів кампанії.
Друга- збитки України за чотири роки війни Світовий банк оцінює в понад 486 мільярдів доларів.
Війна- давно не лише трагедія, нажаль. Це найбільша індустрія планети. Хтось втрачає дім і дітей, а хтось на цьому заробляє. І завжди є ті, хто виписує рахунки, і ті, кому ці рахунки приходять. Ми поки- у другій категорії. Нас захищають, але нами розпоряджаються.
Дивіться на механіку. 193 мільярди євро заморожених російських активів лежать у бельгійському Euroclear. Україні потрібно 135 мільярдів лише на 2026–2027. Гроші- ось вони. Але Європа цілий рік боялася їх торкнутися- і пішла позичати 90 мільярдів на ринку. Чужі гроші чіпати страшно. А українців попросити «потерпіти»- звично.
А тепер найгірше порівняння тижня. Іран. Країну щойно бомбили і за 60 днів переговорів отримує обіцянку зняти всі санкції і до 300 мільярдів на відбудову. А що пропонують нам після чотирьох років, коли ми прикривали собою пів-Європи? Позику. Яку ще треба випросити й обвісити умовами.
Є ще одна велика ілюзія: «світ почав бачити нас інакше». Зараз модно повторювати: нас більше не вважають жебраками, нас кличуть як рівних, ми партнери, ми змінюємо світовий порядок своєю унікальною експертизою! Гарно звучить, гордо, так? А тепер знімімо рожеві окуляри.
Скажу чесно, хоч це й не сподобається любителям красивих релізів: це напівправда. А напівправда небезпечніша за брехню. Так, вікно відкрилося- нас перестають бачити лише реципієнтом допомоги. Але «інтерес»- це ще не «гроші». В Україні досі закритий експорт MilTech. Чому?
Уявіть розкішний ресторан. Сидять поважні пани- американці, європейці, азіати в дорогих костюмах. І заходимо ми: з найкращими у світі кресленнями, з бойовим софтом, з дронами, які вміють те, що не снилося жодному інженеру Пентагону. Нас садять за стіл, усміхаються голлівудськими усмішками: «Боже, українці, ви неймовірні! Як цей дрон обходить російський
РЕБ? Покажіть, запишіть нам ось ці дані!» І ми, окрилені увагою, відкриваємо ноутбуки. Ділімося кровною телеметрією. Нас частують безкоштовною кавою, плескають по плечу: «Дякуємо, ви супер, ми обов'язково зателефонуємо!» Знаєте, що далі? Побачення скінчилося. Ми йдемо назад під обстріли- радіти «визнанню світу». А поважні пани витирають губи серветкою, беруть наші безкоштовні дані, наші ідеї і їдуть відкривати заводи в Ризі, Парижі, Варшаві чи Техасі. Наймають наших же інженерів, що виїхали з безвиході. Патентують на свої компанії. Підписують мільярдні контракти зі своїми міністерствами оборони.
Ось вона, жорстока правда: світ захоплюється нашою експертизою, але заводи будує в себе. «Інтерес» - це не «інвестиція». Нас сприймають не як партнерів по бізнесу, а як безкоштовну Вікіпедію війни.
Хочете приклад, не вигаданий? Латвійська компанія Х (хороші хлопці, тож не називатиму). Її дрони обкатані в Україні, доведені нашою війною, нашою кров'ю. А тепер вона підписала великий контракт, і дрон, народжений з української війни, має «європейське походження», отримує гроші ЄС і контракти НАТО. Бо вироблений у Ризі, а не в Києві. Наш досвід став латвійським продуктом і європейськими грошима.
Тремтячій руці Європи потрібен той, хто вміє тримати зброю. Це ми!
Але справжня повага у світі дорослих виглядає інакше. Це не твіт «Proud to stand with Ukraine». Це жорсткий контракт: «Виробництво- в Україні. Податки- в Україну. Частка прибутку- нам». Досить вестися на компліменти. Час ховати креслення й казати: «Хочете технологію? Будь ласка. Але спершу, гроші на стіл, завод у Львові. Ні? Тоді до побачення».
Чому так? Усі це знають, але я озвучу. Україна для них- це унікальний, безкоштовний полігон живої крові та Big Data. Нас сприймають не як партнерів по бізнесу, а як донорів найціннішої інформації та безкоштовну валідацію їхніх продуктів. І поки наші чиновники й бізнесмени пишаються тим, що їх поплескали по плечу, ми втрачаємо капітал, вплив і технологічну перевагу.
Щоб перетворити наш потенціал на реальні гроші, треба діяти геть інакше- жорстко, з позиції власника унікального інтелектуального ресурсу. І річ не в посаді. Сила не в кріслі. Сила лідера в тому, щоб точно знати, чого хоче твоя нація, і диктувати свої умови там, де інші запобігливо всміхаються. Україні давно час змінити модель поведінки на світовій арені. Не чекати крісла, щоб заговорити голосом нації.
Захоплення американців і європейців нашими дронами- це не чек. І поки ми плутаємо одне з іншим, відбувається тихе пограбування століття. Між «партнером» і «ресурсом» - прірва. Партнеру платять. Ресурс використовують. І поки ми приймаємо оплески за повагу, нас використовуватимуть з усмішкою і зі щирим захопленням.
Пам'ятаєте мій травневий пост про «операцію Бангладеш»? Тоді я на цифрах показала, як нас штучними лякалками в тіктоку відвертають від головного від того, що країна втрачає людей. І знаєте, що сталося далі? Буквально після тієї публікації Міноборони нарешті взялося всерйоз за рекрутинг іноземців в армію і спрощення контрактів для них. Приємно бути джерелом натхнення для влади Але, панове, цих півкроків катастрофічно мало! Поки ви робите один маленький крок, світ робить квантовий стрибок і ми в ньому стрімко втрачаємо суб'єктність.
Цифри, які мали б кричати, але мовчать. До весни 2026-го близько ста наших оборонних компаній виїхали за кордон. Чеська фірма, заснована нашими ж інженерами, тепер постачає дрони в Індію. Не Україна. Чехія. На наших мізках. Кожен другий виробник зброї думає, як поїхати. Чому? Удома стеля прибутку 25% і фактична заборона експорту. А на експорті дронів
Україна могла б заробляти до 20 мільярдів доларів на рік. Це пенсії, лікарні, зарплати вчителям. Ми це просто роздаємо. Ми перші у світі за бойовим досвідом і останні за вмінням на ньому заробити.
А поруч уже будують нову економіку на енергії та даних Не втомлююся повторювати, що світ перейшов в економіку енергії, даних і штучного інтелекту. На VivaTech у Парижі, куди мене покликали французи, голова Nvidia повторив формулу, яку я торочу не перший рік: дата-центр- це електростанція, тільки виробляє не струм, а інтелект. Хто володіє енергією й обчисленнями- володіє грошима наступних п'ятдесяти років.
І хто зрозумів це найшвидше? Нафтові монархії Затоки. Aramco й фонди Еміратів і Дубая були серед головних спонсорів форуму. Вони вкладають сотні мільярдів суверенних грошей у дата-центри. Будують майбутнє. Для кількох правлячих родин. А в Ніцці, на Bharat Innovates, куди мене покликали індійці, я бачила іншу модель. Індія привезла до Франції 120 своїх технологічних компаній і понад 500 інвесторів. Не жебракувати. Продавати. Щоб їхні інженери не тікали в Кремнієву долину, а будували вдома. За два дні я познайомилася з людьми, що рухають мільярди в енергетику й інфраструктуру світу. У нас є все, щоб у цій новій економіці стати гравцем, а не сировиною: газ, найбільші в Європі сховища, атом, сонце. І головне- 60 мільйонів українців по світу, яким набридло бути робочою силою для чужих контрактів. Шейхи будують фонд для трону. Ми збудуємо фонд для нації- де співвласником майбутнього стане кожен.
Можу багато розповідати про конференції та саміти на яких була цього місяця, але, напевно, це краще робити у вигляді відео, як думаєте? Поговоримо ще трохи про майбутню конференцію в Гданську На тлі всього цього- переписаного світу, 300 мільярдів Ірану, наших технологій, що течуть за кордон- у Гданську відкривається чергова Конференція з відновлення України. Там все серйозно. Сто країн, дві тисячі учасників. Кава, бейджі, презентації. Ті самі люди, що роками «відновлюють» нас зі сцени і все ніяк не відбудують.
Я не люблю конференції- вони якось крадуть час від справжньої роботи. І Гданськ я помітила лише тому, що пара десятків людей спитали, чи буду я там. Ні, я не буду там, мене не запросили французи запросили на свої французькі конференції , індуси запросили на свої , а українські організатори конференції відновлення моєї ж держави- забули) Довго не хотіла вірити у відповідь «чому». А потім зрозуміла: бо я приходжу не по грант. Я приходжу сказати- досить роздавати своє задарма, час будувати власне. А це ламає годівницю. І вишенька на торті цього абсурду. Конференцію приймає Польща- наш найближчий союзник, наші ворота в Європу. А ми з нею саме зараз розсварилися вщент: вони позбавили нашого Президента найвищого ордена, наші- демонстративно повернули свої. Через що? Через нагороди і спір про події 1943 року. Прем'єр Польщі Туск сказав точно: у цій сварці радіє лише один- у Москві. Ось вам уся картина в одному кадрі: світ ділить трильйони й переписує карту технологій, а ми із союзником, на чиїй землі нас же й «відновлюють», б'ємося за ордени столітньої давнини. Символи замість заводів. Минуле замість майбутнього.
У Гданську не потрібні люди з моїм баченням. В Гданську не потрібен квантовий ринок, не потрібні роботи, не потрібні AI-мікромережі. Там зберуться, щоб під круасани ділити мільярди на… бетон. Старий, добрий, зрозумілий бетон XX століття, на якому будують звичні схеми. Хоча серед учасників багато найрозумніших людей нашого часу, яких я особисто знаю і дуже поважаю. Але сама конференція- це пам'ятник минулому, що видає себе за майбутнє. Такий самий, які ми нещодавно зносили в Києві.
Тож відповідаю публічно всім колегам-інвесторам, хто питав «Анно, побачимось у Гданську?»: Ні) Світові лідери бачать в Україні майбутнього архітектора глобальної безпеки. А де в цьому списку офіційна Україна? Її там немає. Бо поки світ захоплюється нашим приватним тех-сектором, рідне чиновництво робить усе, щоб ми програли і економіку війни, і ринок штучного інтелекту. Якщо в України немає власного бізнес-плану на цій війні- нас просто використають як безкоштовний полігон живої крові.
Мені не потрібна чергова конференція «з відновлення». Мій портфель і мої партнери доводять: реальні зміни відбуваються без дозволу з кабінетів. Але мені боляче за країну, яка може стати Кремнієвою долиною оборонного та AI світу, а її знову везуть світом у ролі «бідного родича» з простягнутою рукою.
Ми збудуємо нову енергетичну й технологічну націю. Разом з бізнесом, інженерами, громадами. Зробимо це не завдяки цій системі, а всупереч їй. Час бетонних схем добігає кінця. Настає час людей справи. А ви напишіть в коментарях: що повернуло б додому ВАС- або вашу дитину, онука, друга? Я читаю кожен коментар особисто.